Як EduBeam розраховує модель

Щоразу, коли ви змінюєте модель, EduBeam розраховує її заново методом переміщень у матричній формі, просто у вашому браузері, за кілька мілісекунд. На цій сторінці ми крок за кроком простежимо роботу розв’язувача @edubeam/fem на невеликому прикладі, тож кожне число ви зможете відтворити вручну й побачите, чому результатам можна довіряти.

Приклад — балка із защемленням і шарнірно-рухомою опорою: сталевий двотавр IPE 300 завдовжки 4 m, защемлений в A, на шарнірно-рухомій опорі в B, під рівномірно розподіленим навантаженням 10 kN/m. Його згинальна жорсткість kNm², і без урахування деформації зсуву підручникові формули дають  kNm,  kN і .

Балка із защемленням і шарнірно-рухомою опорою, IPE 300, 10 kN/m: M = −20 kNm в A і +11,25 kNm на відстані 2,5 m від A, реакції 25 kN і 15 kN−2011,25q = 10 kN/m252015AB
Балка із защемленням і шарнірно-рухомою опорою, IPE 300, 10 kN/m: M = −20 kNm в A і +11,25 kNm на відстані 2,5 m від A, реакції 25 kN і 15 kNВідкрити в EduBeam

Від моделі до переміщень

Нумерація ступенів вільності

Кожен вузол отримує ті ступені вільності, яких потребують його елементи. Усі елементи — балкові, тож кожен вузол має Dx, Dz і Ry. Розв’язувач нумерує вузол за вузлом спершу вільні ступені вільності, а після них — закріплені. Тут вузол A защемлений, а B закріплений лише вертикально, тож вільних ступенів вільності два:

, і  — переміщення вздовж осей x і z та поворот, як у таблиці ступенів вільності. Кожен елемент має свій вектор кодових номерів: позиції своїх шести ступенів вільності у векторі . Якщо рахувати від 1, ступені вільності балки стоять на позиціях .

Матриці елементів

Для кожного елемента розв’язувач будує локальну матрицю жорсткості, конденсує кінцеві шарніри, якщо вони є, і перетворює матрицю до глобальних осей, . Кожне навантаження на елемент він замінює еквівалентними вузловими навантаженнями, . Наша балка горизонтальна, тож  — одинична матриця, а рівномірне навантаження дає (у kN і kNm)

Збирання

Глобальна матриця жорсткості спочатку нульова. Кожен елемент додає свій член до того рядка й стовпця, які його вектор кодових номерів відводить для і , тож там, де у вузлі сходиться кілька елементів, їхні жорсткості для ступенів вільності цього вузла додаються. Вектор навантажень так само збирає вузлові навантаження й еквівалентні вузлові навантаження. Задані переміщення (осідання опор) записуються в . Коли ступені вільності впорядковано за принципом «спершу вільні, потім закріплені», система розпадається на блоки:

де  — невідомі реакції. У прикладі до потрапляють лише рядки й стовпці балки, що належать кінцю B:

Опори та розв’язання

Опори не моделюються пружинами чи великими числами на діагоналі: закріплені ступені вільності просто відокремлюються. Вільні переміщення визначаються з рівняння

яке розв’язується LU-розкладом. Без осідань , і тут

що збігається з підручниковим , а .

Реакції

Коли всі переміщення відомі, рядки закріплених ступенів вільності дають реакції — сили, якими опори діють на конструкцію:

Для рядок містить у стовпці , а містить :

тобто 25 kN угору (вісь z спрямована вниз). Так само  kNm і  kN, тобто підручникові і .

Результати вздовж стрижнів

Для кожного елемента розв’язувач бере його кінцеві переміщення з , перетворює їх у локальні осі, , і обчислює кінцеві зусилля

У прикладі дає  kN,  kNm,  kN і .

Внутрішні зусилля в будь-якому перерізі далі випливають з рівноваги частини елемента між його початком і : це зусилля на її початку плюс навантаження на цій частині.

де , і  — внески навантажень на цій частині. Для рівномірного навантаження , трапецієподібного навантаження від до (з ) і сили чи моменту на відстані , які діють лише для :

 — це , у якому замість і стоять осьові складові і .

У прикладі  kNm; найбільший момент виникає в перерізі  m і дорівнює  kNm . Температурне навантаження власного члена не має: воно діє лише через кінцеві зусилля.

Прогин — це добуток функцій форми на кінцеві переміщення плюс прогин від навантаження на елементі з обома защемленими кінцями. Для кінця із шарніром розв’язувач спершу обчислює його власний поворот за формулою статичної конденсації. Епюри й деформована схема — це саме ці функції, обчислені вздовж кожного стрижня.

Чому результати точні

Кожен крок вище точний для моделі, яку він розв’язує:

  • Жорсткість елемента випливає з точного розв’язку для призматичного стрижня Тимошенка, а не з наперед заданих поліноміальних форм, тож це справжня жорсткість стрижня.
  • Реакції защемлень — точні розв’язки задачі про защемлений стрижень для кожного типу навантаження, тож еквівалентні вузлові навантаження нічого не втрачають.
  • Отже, вузлові переміщення точні, а внутрішні зусилля між вузлами випливають з рівноваги під фактичним навантаженням, тож вони теж точні.

Тому EduBeam ніколи не просить вас згущувати сітку скінченних елементів: один елемент на стрижень дає ту саму відповідь, що й сто. Вузли потрібні лише там, де змінюється сам стрижень: в опорі, шарнірі, куті чи в місці зміни перерізу. Зосереджена сила між ними може залишатися навантаженням на елемент. Залишається лише похибка округлення в арифметиці з рухомою комою; таблиці результатів показують як 0 значення, менші за від найбільшого значення того самого виду.

«Точний» стосується моделі, а вона має свої межі:

  • Лінійно-пружний матеріал і малі переміщення: рівняння рівноваги записано для недеформованої схеми, тож ефектів другого порядку (P–Δ) і втрати стійкості розрахунок не враховує.
  • Прямі призматичні стрижні: один переріз на елемент. Стрижень змінного перерізу доводиться наближено замінювати кількома елементами.
  • Згин лише в площині x–z: без кручення й без деформацій поза площиною.

Коли конструкція геометрично змінювана

Конструкція, яка може рухатися без деформації, має вироджену матрицю жорсткості й не має єдиного розв’язку. EduBeam шукає таку ситуацію ще до розрахунку, а після нього перевіряє відповідь:

  1. Перед розрахунком кожна зв’язна частина конструкції перевіряється лише за геометрією. Її опори мають унеможливити три рухи плоского тіла як жорсткого цілого: менше трьох в’язей означає, що модель просто ще не завершена (Конструкції потрібні опори, інакше її не можна розрахувати.), тоді як три й більше в’язі, які все одно дають їй зсунутися чи повернутися, як-от паралельні шарнірно-рухомі опори, — це помилка. Далі перевіряються шарніри: якщо стрижні можуть повертатися навколо них, зберігаючи свою довжину, конструкція є механізмом, і EduBeam обводить ці шарніри й показує рух.
  2. Під час розрахунку точно вироджена матриця зупиняє LU-розклад: Конструкція є механізмом: матриця жорсткості вироджена.
  3. Після розрахунку переміщення чи поворот, більші за  m або rad, означають, що матриця була виродженою з точністю до похибок округлення. EduBeam називає вузли й напрями, у яких конструкція рухається: Конструкція нестійка, практично без опору можливі: … До цього ж призводить матеріал чи переріз, заданий нулем або в неправильних одиницях.

Поворот, з яким нічого не з’єднано, у вузлі, де всі стрижні мають шарніри, механізмом не є: розв’язувач залишає його нульовим. На сторінці Усунення несправностей пояснено кожне повідомлення і як усунути його причину.

Запустіть розв’язувач самі

Розв’язувач має відкритий код: @edubeam/fem, написаний на TypeScript, для браузера й Node. Та сама балка із защемленням і шарнірно-рухомою опорою:

TypeScript
import { DofID, LinearStaticSolver, type Beam2D } from '@edubeam/fem'

const solver = new LinearStaticSolver()
const { domain } = solver
const lc = solver.loadCases[0]

// Одиниці СІ: m, N, Pa. Сталь, IPE 300; k = 1e32 робить переріз жорстким на зсув.
domain.createMaterial(1, { e: 210e9, g: 81e9 })
domain.createCrossSection(1, { a: 53.8e-4, iy: 8356e-8, h: 0.3, k: 1e32 })

domain.createNode('A', [0, 0, 0], [DofID.Dx, DofID.Dz, DofID.Ry]) // защемлення
domain.createNode('B', [4, 0, 0], [DofID.Dz]) // шарнірно-рухома опора
domain.createBeam2D('1', ['A', 'B'], 1, 1)
lc.createBeamElementUniformEdgeLoad('1', [0, 10_000], true) // 10 kN/m, униз

solver.solve()

solver.neq // 2: Dx і Ry вузла B вільні
lc.r.toArray() // [0, 0.0007598, 0, 0, 0, 0]: вільні ступені вільності, потім закріплені
lc.R.toArray() // [0, -25000, 20000, -15000]: A (Dx, Dz, Ry), потім B (Dz)

const beam = domain.getElement('1') as Beam2D
beam.computeEndForces(lc).toArray() // [0, -25000, 20000, 0, -15000, 0]
beam.computeBendingMomentAt(lc, 0) // -20000: N·m, розтягнуті верхні волокна біля защемлення
beam.computeBendingMomentAt(lc, 2.5) // 11250: найбільший додатний момент

Після solve() у solver.k міститься зібрана матриця , а в solver.f — вектор навантажень ; їх можна порівняти з власним збиранням. Кроки з цієї сторінки реалізовано у файлах Solver.ts (нумерація), LinearStaticSolver.ts (збирання, розв’язання, реакції) і Beam2D.ts (матриці елементів і результати).