Як EduBeam розраховує модель
Щоразу, коли ви змінюєте модель, EduBeam розраховує її заново методом переміщень у матричній формі, просто у вашому браузері, за кілька мілісекунд. На цій сторінці ми крок за кроком простежимо роботу розв’язувача @edubeam/fem на невеликому прикладі, тож кожне число ви зможете відтворити вручну й побачите, чому результатам можна довіряти.
Приклад — балка із защемленням і шарнірно-рухомою опорою: сталевий двотавр IPE 300 завдовжки 4 m, защемлений в A, на шарнірно-рухомій опорі в B, під рівномірно розподіленим навантаженням 10 kN/m. Його згинальна жорсткість kNm², і без урахування деформації зсуву підручникові формули дають kNm, kN і .
Від моделі до переміщень
Нумерація ступенів вільності
Кожен вузол отримує ті ступені вільності, яких потребують його елементи. Усі елементи — балкові, тож кожен вузол має Dx, Dz і Ry. Розв’язувач нумерує вузол за вузлом спершу вільні ступені вільності, а після них — закріплені. Тут вузол A защемлений, а B закріплений лише вертикально, тож вільних ступенів вільності два:
, і — переміщення вздовж осей x і z та поворот, як у таблиці ступенів вільності. Кожен елемент має свій вектор кодових номерів: позиції своїх шести ступенів вільності у векторі . Якщо рахувати від 1, ступені вільності балки стоять на позиціях .
Матриці елементів
Для кожного елемента розв’язувач будує локальну матрицю жорсткості, конденсує кінцеві шарніри, якщо вони є, і перетворює матрицю до глобальних осей, . Кожне навантаження на елемент він замінює еквівалентними вузловими навантаженнями, . Наша балка горизонтальна, тож — одинична матриця, а рівномірне навантаження дає (у kN і kNm)
Збирання
Глобальна матриця жорсткості спочатку нульова. Кожен елемент додає свій член до того рядка й стовпця, які його вектор кодових номерів відводить для і , тож там, де у вузлі сходиться кілька елементів, їхні жорсткості для ступенів вільності цього вузла додаються. Вектор навантажень так само збирає вузлові навантаження й еквівалентні вузлові навантаження. Задані переміщення (осідання опор) записуються в . Коли ступені вільності впорядковано за принципом «спершу вільні, потім закріплені», система розпадається на блоки:
де — невідомі реакції. У прикладі до потрапляють лише рядки й стовпці балки, що належать кінцю B:
Опори та розв’язання
Опори не моделюються пружинами чи великими числами на діагоналі: закріплені ступені вільності просто відокремлюються. Вільні переміщення визначаються з рівняння
яке розв’язується LU-розкладом. Без осідань , і тут
що збігається з підручниковим , а .
Реакції
Коли всі переміщення відомі, рядки закріплених ступенів вільності дають реакції — сили, якими опори діють на конструкцію:
Для рядок містить у стовпці , а містить :
тобто 25 kN угору (вісь z спрямована вниз). Так само kNm і kN, тобто підручникові і .
Результати вздовж стрижнів
Для кожного елемента розв’язувач бере його кінцеві переміщення з , перетворює їх у локальні осі, , і обчислює кінцеві зусилля
У прикладі дає kN, kNm, kN і .
Внутрішні зусилля в будь-якому перерізі далі випливають з рівноваги частини елемента між його початком і : це зусилля на її початку плюс навантаження на цій частині.
де , і — внески навантажень на цій частині. Для рівномірного навантаження , трапецієподібного навантаження від до (з ) і сили чи моменту на відстані , які діють лише для :
— це , у якому замість і стоять осьові складові і .
У прикладі kNm; найбільший момент виникає в перерізі m і дорівнює kNm . Температурне навантаження власного члена не має: воно діє лише через кінцеві зусилля.
Прогин — це добуток функцій форми на кінцеві переміщення плюс прогин від навантаження на елементі з обома защемленими кінцями. Для кінця із шарніром розв’язувач спершу обчислює його власний поворот за формулою статичної конденсації. Епюри й деформована схема — це саме ці функції, обчислені вздовж кожного стрижня.
Чому результати точні
Кожен крок вище точний для моделі, яку він розв’язує:
- Жорсткість елемента випливає з точного розв’язку для призматичного стрижня Тимошенка, а не з наперед заданих поліноміальних форм, тож це справжня жорсткість стрижня.
- Реакції защемлень — точні розв’язки задачі про защемлений стрижень для кожного типу навантаження, тож еквівалентні вузлові навантаження нічого не втрачають.
- Отже, вузлові переміщення точні, а внутрішні зусилля між вузлами випливають з рівноваги під фактичним навантаженням, тож вони теж точні.
Тому EduBeam ніколи не просить вас згущувати сітку скінченних елементів: один елемент на стрижень дає ту саму відповідь, що й сто. Вузли потрібні лише там, де змінюється сам стрижень: в опорі, шарнірі, куті чи в місці зміни перерізу. Зосереджена сила між ними може залишатися навантаженням на елемент. Залишається лише похибка округлення в арифметиці з рухомою комою; таблиці результатів показують як 0 значення, менші за від найбільшого значення того самого виду.
«Точний» стосується моделі, а вона має свої межі:
- Лінійно-пружний матеріал і малі переміщення: рівняння рівноваги записано для недеформованої схеми, тож ефектів другого порядку (P–Δ) і втрати стійкості розрахунок не враховує.
- Прямі призматичні стрижні: один переріз на елемент. Стрижень змінного перерізу доводиться наближено замінювати кількома елементами.
- Згин лише в площині x–z: без кручення й без деформацій поза площиною.
Коли конструкція геометрично змінювана
Конструкція, яка може рухатися без деформації, має вироджену матрицю жорсткості й не має єдиного розв’язку. EduBeam шукає таку ситуацію ще до розрахунку, а після нього перевіряє відповідь:
- Перед розрахунком кожна зв’язна частина конструкції перевіряється лише за геометрією. Її опори мають унеможливити три рухи плоского тіла як жорсткого цілого: менше трьох в’язей означає, що модель просто ще не завершена (Конструкції потрібні опори, інакше її не можна розрахувати.), тоді як три й більше в’язі, які все одно дають їй зсунутися чи повернутися, як-от паралельні шарнірно-рухомі опори, — це помилка. Далі перевіряються шарніри: якщо стрижні можуть повертатися навколо них, зберігаючи свою довжину, конструкція є механізмом, і EduBeam обводить ці шарніри й показує рух.
- Під час розрахунку точно вироджена матриця зупиняє LU-розклад: Конструкція є механізмом: матриця жорсткості вироджена.
- Після розрахунку переміщення чи поворот, більші за m або rad, означають, що матриця була виродженою з точністю до похибок округлення. EduBeam називає вузли й напрями, у яких конструкція рухається: Конструкція нестійка, практично без опору можливі: … До цього ж призводить матеріал чи переріз, заданий нулем або в неправильних одиницях.
Поворот, з яким нічого не з’єднано, у вузлі, де всі стрижні мають шарніри, механізмом не є: розв’язувач залишає його нульовим. На сторінці Усунення несправностей пояснено кожне повідомлення і як усунути його причину.
Запустіть розв’язувач самі
Розв’язувач має відкритий код: @edubeam/fem, написаний на TypeScript, для браузера й Node. Та сама балка із защемленням і шарнірно-рухомою опорою:
import { DofID, LinearStaticSolver, type Beam2D } from '@edubeam/fem'
const solver = new LinearStaticSolver()
const { domain } = solver
const lc = solver.loadCases[0]
// Одиниці СІ: m, N, Pa. Сталь, IPE 300; k = 1e32 робить переріз жорстким на зсув.
domain.createMaterial(1, { e: 210e9, g: 81e9 })
domain.createCrossSection(1, { a: 53.8e-4, iy: 8356e-8, h: 0.3, k: 1e32 })
domain.createNode('A', [0, 0, 0], [DofID.Dx, DofID.Dz, DofID.Ry]) // защемлення
domain.createNode('B', [4, 0, 0], [DofID.Dz]) // шарнірно-рухома опора
domain.createBeam2D('1', ['A', 'B'], 1, 1)
lc.createBeamElementUniformEdgeLoad('1', [0, 10_000], true) // 10 kN/m, униз
solver.solve()
solver.neq // 2: Dx і Ry вузла B вільні
lc.r.toArray() // [0, 0.0007598, 0, 0, 0, 0]: вільні ступені вільності, потім закріплені
lc.R.toArray() // [0, -25000, 20000, -15000]: A (Dx, Dz, Ry), потім B (Dz)
const beam = domain.getElement('1') as Beam2D
beam.computeEndForces(lc).toArray() // [0, -25000, 20000, 0, -15000, 0]
beam.computeBendingMomentAt(lc, 0) // -20000: N·m, розтягнуті верхні волокна біля защемлення
beam.computeBendingMomentAt(lc, 2.5) // 11250: найбільший додатний момент
Після solve() у solver.k міститься зібрана матриця , а в solver.f — вектор навантажень ; їх можна порівняти з власним збиранням. Кроки з цієї сторінки реалізовано у файлах Solver.ts (нумерація), LinearStaticSolver.ts (збирання, розв’язання, реакції) і Beam2D.ts (матриці елементів і результати).